Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Їжа́к білочере́вий (Erinaceus roumanicus) — вид ссавців родини їжакових (Erinaceidae). Один із поширених синонімів — E. danubicus.

 Таксономія і номенклатура

У давніших класифікаціях популяції їжака «звичайного» (рід Erinaceus) відносили до виду Erinaceus europaeus, потім до E. concolor. Сучасна назва й обмеження обсягу визнані після обґрунтування відокремленості групи concolor+roumanicus від europaeus, а далі concolor (s. str.) (переважно Туреччина і Закавказзя) від roumanicus (переважно східна частина Європи, зокрема Україна).

 Поширення і морфологія

Довжина тіла до 35 см, маса тіла до 1 кг. Поширений у Центральній та Східній Європі, від Чехії та Словаччини на півночі до Балканів. На півдні, у Малій Азії та в Закавказзі його заміщує інший вид цієї групи, E. concolor. Білогрудий їжак схожий із їжаком європейським, проте голова і боки темно-бурі, набагато темніше, ніж горло і черевце. Голки шоколадно-коричневого кольору, коричневе хутро на черевці, на грудях широка біла пляма, з якою пов'язана чинна вернакулярна назва виду.

 Екологічні особливості

Мешкає по узліссях листяних лісів, степових ярах, балках, берегах каналів і лісосмугах. Гніздо будує тільки на час зимівлі. Живиться різноманітною тваринною їжею, у тому числі комахами, черв'яками, слимаками, дрібними наземними хребетними (ящірками, вужами, пташиними яйцями, мишами, у тому числі падлом).

Їжаки часто прокладають свої мисливські стежки уздовж автодоріг, активно використовуючи придорожні смуги як місця жирування. В літературі описано випадки, коли їжаки формували окремі придорожні популяції. Пов'язано це з тим, що придорожні біотопи стають місцями концентрації комах із сутінковою активністю (приваблюються теплом від покриття дороги та світлом машин). На жаль, завдяки цій своїй особливості їжаки часто стають жертвами автотранспорту^[en]. За оцінками загибелі тварин на автодорогах Закарпаття (Загороднюк, 2007), їжаки посідають перше місце серед усіх видів жертв, і в теплий сезон року частота таких колізій становить 3,7 особин на 100 км/добу на присілкових дорогах та 0,5 ос./100 км/добу на швидкісних магістралях.